Чи може злинути орлицею високо,
Геть понад кручі, у простор безмежний,
Вхопити з хмари ясну блискавицю,
Зірвати з зірки золотий вінець
І запалати сьвітлом опівночі?
А що́, коли те сьвітло миттю згасне,
Як метеор, і темрява чорнїйше,
Страшнїйше здасть ся, нїж була ранїйш?
А що́, коли не стане в мене сили,
Вогонь обпалить крила й я впаду,
Неначе камінь, що зірвав ся з кручі,
Туди, у темні води в глибиню,
В холодну тишу, і недовго буде
Тремтїти круг на площинї води?
Мовчиш ти, горда музо! тілько очі
Спалахнули вогнем, барвисті крила
Широким по́махом у гору здійнялись
І сплеснули… О, чарівнице, стій!
Візьми мене з собою, линьмо разом!
10/IX. 1896 р.
