I.
Десь, колись, в якійсь країнї,
Де захочете, там буде,
Бо у казцї, та ще в віршах,
Все можливо, добрі люде;
Десь, колись, в якійсь країнї
Проживав поет нещасний,
Тілько мав талан до віршів
Не позичений, а власний.
На обличі у поета,
Не цвила урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, —
От собі — людина божа!
Той співець — та що робити!
Видно правди не сховати,
Що не був співцем поет наш,
Бо зовсїм не вмів співати.
Та була у нього пісня
І дзвінкою і гучною,
Бо розходилась по сьвітї
Стоголосою луною.
І не був поет самотним, —
До його малої хати
Раз-у-раз ходила молодь
Піснї-слова вислухати.
Теє слово всїм давало
То розвагу, то пораду;
Слухачі співцю за теє
Дїлом скрізь давали раду.
