Сторінка:Леся Українка – Думи і мрії. Поезиї (1899).pdf/79

Їм сїрим здасть ся все, як небо у негоду,
І сьвіт немов тюремний двір малий.

 О горе тим рукам, що звикли у неволї
Носить кайдани ржаві та важкі,
На волю вирвуть ся, і там бридкі мозолї
Їм нагадають, хто вони такі.

 О горе тим, що мають душу чесну!
Коли вони ще вірять у богів,
Благати мусять силу ту небесну:
„Пошли нам, Боже, чесних ворогів!“

 О горе нам усїм! Хай гине честь, сумлїння,
Аби упала ся тюремная стїна!
Нехай вона впаде, і зрушене каміння
Покриє нас і наші імена!

 16/IX. 1896 р.

 

---

*^**

 

 О, знаю я, багато ще промчить
Злих хуртовин над головою в мене,
Багато ще надїй із серця облетить,
Немов од вихру листячко зелене.

 Нераз мене обгорне мов туман
Страшного розпачу отрутнеє дихання,
Тяжке безвіря в себе, в свій талан
І в те, що у людей на сьвітї є призвання.

 Нераз в душі наступить перелом
І очі глянуть у бездонну яму,
І вглежу я в кохання над чолом
Строкату шапку блазня, або пляму.