Моя лагідна мати не злочинка,
Не вбила і не хтїла вбить нїкого,
Їй мусить райська брама відчинитись,
А для таких, як я, в раю не має місця.
Черниця.
Все переможе щире каяття,
І гріх, і пекло перед ним зникають,
І райська брама настежи одкрита.
Згадай же, сестро, любую родину,
Пожалуй душу бідну, молоденьку,
Завіщож має гинути вона?
Хвора.
Чернице, спогадай: стоїть у вашій книзї:
„Нїхто не має більшої любови,
Як той, хто душу поклада за друзїв“.
Ну, годї, я скінчила, ти вже знаєш,
І як осудиш, то вже знаєш за що.
Умовкла хвора і черниця тихо
Сидїла, очі в землю опустивши…
15/IX. 1896 р.
