Хоч я тобі чужа. Та я б хотїла,
Щоб знала ти, кого і за що любиш,
І як осудиш, то щоб знала за що.
Сядь ближче біля мене, нахили
Лагідне личенько до мене близче,
Забудь про те, що звете ви гріхом,
Чи праведністю, слухай тілько пильно.
Черниця.
Бою ся я, що втомиш ся — тиж хвора.
Хвора.
Дарма! нехай умру, та думка не умре!
В таке безсмертя й я привикла вірить.
Адже і в вас є сповідь перед смертю…
Мене жде шибениця — я те знаю.
Так слухай. Ти все згадуєш любов,
Вона й моя наставниця єдина.
Мене любов ненависти навчила,
Колись і я була, як ти, лагідна, тиха
І вірила в братерськую любов,
Бо при менї були брати кохані,
Родина й нїжні подруги мої.
Обра́зу я сльозами зустрічала
І перед кривдою схиляла я чоло,
Коли вона на мене наступала.
Я матері і батькові корилась,
Вони-ж були до мене завждї добрі.
Я думала, що лад такий можливий
Між ворогом і бранцем… Коли се
Розпочало ся біле лихолїття
І наше місто зайняла облога;
Бороло ся воно, змагалось як уміло,
А потім мусїло одперти браму
