Черниця.
Нї, милував Господь. Одна лиш вежа
Упала, на той час там не було нїкого.
Хвора.
О, що ти кажеш?!…
Хвора заридала.
Черниця.
Вгамуй ся, бідна сестро, помоли ся
Зо мною в купі Богови сьвятому,
Подякуй, що не дав тобі вчинити зла,
Проси, щоб мир твоїй душі послав він
І в серце повернув забутую любов.
Сльозами змий оту лихую пляму,
Що положив гидкий, ворожий замір.
Аби простив тебе Судя небесний,
А суд земний для праведних — нїщо.
Хвора.
Гадаєш ти, що я бою ся суду?
Запевне, бридко між гадюк попасти,
Та я їх не боюсь, суд не страшний для мене, —
Небесний, чи земний для мене все одно,
Однакові для мене рай і пекло,
Бо я не вірю в них.
Черниця.
О Господи, ратуй
Оцю заблукану, нещасну душу!
Послухай, сестро, ти ще молода,
І може прийдеть ся загинути…
