Всї стали тихо, всяк свій спис
До долу похиляє,
Гука герольд: „Король Едвард
Шотландцїв призволяє
„Лихую зваду залишить,
Спокій вернути краю,
Прийти до згоди без війни
По братньому звичаю.
„Так каже наш король: хто з вас
Погодить ся зо мною,
Той і маєтками й людьми
Владїтиме в спокою.
Люд простий має нам платить
Податки й десятини,
А лицарь буде вільний пан
Своєї батьківщини.
Всяк лицарь має з королем
Ходити у походи,
За те він матиме собі
І ласку й надгороди“.
До долу впали корогви,
Весь гурт шотландський панський
Враз крикнув: „Згода! хай живе
Едвард, король шотландський!“
Шотландське лицарство здалось,
Але один зостав ся
При зброї лицарь молодий, —
Робертом Брюсом звав ся.
Едварду глянув він в лице,
Мов кинув блискавицю,
Здійняв і кинув ворогам
Залїзну рукавицю.
