Тілько твердо так трималось
Місто гордеє, уперте,
Раз одбилось, потім в друге,
Потім в третє, ще й в четверте.
Тут прийшлось Бертольду з лихом:
Край чужий, ворожі люде,
Голод, злиднї, військо гине…
Що то буде, що то буде?!…
Місяць другий вже ведеть ся
Тая прикрая облога,
Серед війська почали ся
Нарікання і трівога.
Приступили до Бертольда
Вояки й гукають грізно:
„Гей, виводь ти нас із-відси!
Гет веди, поки не пізно!
„На-що ти сюди на згубу
Підманив нас за собою?
Чи ти хочеш щоб усї ми
Наложили головою?
„Осоружне нам се місто!
Хай їй цур, такій облозї!
Хай їй цур, самій тій славі!
Хай їй цур, тій перемозї!“…
Хтїв Бертольд розумним словом
Люте військо вгамувати,
Та воно де-далї гірше
Почало репетувати.
Далї кинулись до зброї…
Бог зна чим би то скінчилось…
Але тут хтось крикнув: стійте!
Військо раптом зупинилось.
