III.
Боже, Боже! що то може
Наробити серенада!..
Зникла в серденьку в Бертольда
Темна туга і досада.
Усьміх донни Ізідори
Був де-далї все яснїще
І що раз вона ставала
До Бертольда прихильнїще.
Далї перстїнь Ізідорин
На руцї у нього сяє,
Нареченою своєю
Він кохану називає.
Як же бучно, як же втїшно
Всїм гулялось на весїлї!
Танцювали, попивали
Від недїлї до недїлї.
Всїх приймали, всїх витали,
Всїм уміли догодити,
Тілько нашого поета
Пан забув ся запросити.
Звісно, клопоту богато
Завждї пану молодому, —
Хто-ж би міг ще памятати
Про якогось там сїрому?
Час летїв немов на крилах
І мов сон життя минало.
Та не счувсь Бертольд, як лихо
Несподїване настало.
