Хутко в неї під віконцем
Мандолїна залунала
І з потоку гуків чулих
Серенада виринала:
„Гордо, пишно, променисто,
Золотії сьвітять зорі,
Та не може дорівнятись
Нї одна з них Ізідорі!
„Найчистїйші діяманти
Сяють ясні та прозорі,
Та не може дорівнятись
Нї один з них Ізідорі!
„Дорогих перлин коштовних
Є багато в синїм морі,
Та не може дорівнятись
Нї одна з них Ізідорі!“.
Отже ледве серенада,
Залунала у просторі,
Вийшла з хати Ізідора
Подивити ся на зорі.
А як стихли під балконом
Любі гуки мандолїни,
До Бертольда полетїла
Квітка з рожі від дївчини.
В туж хвилину Ізідора
Зникла хутко, наче мрія,
Та зостала ся в Бертольда
Квітка з рожі і — надїя!
