„Скрізь гуляю, скрізь буяю,
Мов той вітер дзвінкий в полї;
Сам я вільний і нїколи
Не зламав чужої волї!“
Засьміявсь на теє лицарь:
„Давню байку правиш, друже!
Яж тобі скажу на теє:
Ти щасливий, та не дуже.
„Я-б віддав отой химерний
Твій таємний сьвіт надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.
„Я б віддав твоє багатство
І непевнїї країни
За єдиний поцїлунок
Від коханої дївчини“…
Щось поет хотїв відмовить
На недбалу горду мову,
Та вже сонечко червоне
Заховалось за діброву.
Надійшла сїльськая молодь,
Що з роботи поверталась,
І побачила поета,
З ним приязно привіталась.
Тут поет взяв мандолїну,
І на відповідь гуртові
Він заграв, і до музики
Промовляв піснї чудові.
Всї навколо нерухомі,
Зачаровані стояли,
А найбільше у дївчаток
Очи втїхою палали.
