Думки-гадки, мов птахи нічнії,
Налетіли, тяжкі та суворі.
Ох, непевні ті думи, страшнії,
Наче хвилі у північ на морі!
Хто одважиться в північ на море
Своє хибке човенце зїпхнути?
Хто поважиться людськеє горе
Світове́є серде́ньком збагнути?
Той у північ на море поплине,
Хто не думає ранку діждати…
Хай же думка моя вільно ли́не, —
Я не буду на ранок чекати.
Серед мо́року, бурі-негоди,
Цілу ніч буде човен блукати;
Як зійде́ сонце правди та згоди,
Я тоді вічним сном буду спати.
Буде шарпати буря вітрила,
Пожене геть по темному морю
Ох, колиб мені доля судила
Хоч побачити раннюю зо́рю!
