Кому се так квітка́ми та вінками,
Та віттям гордеє чоло вінчають?
Кого то сьпівами веселими й танками
Ізраельскі дівчата зустрічають?
То йде Самсон, веде по́тужні лави
З крівавого, страшно́го бойови́ська;
Він залучив собі багато слави, —
В сей день розбив він філістимське військо.
І бачить він: там під горою в долі
Стіна його госпо́ди забіліла.
Йому назустріч, у жіночому околї,
Іде́ його хорошая Далїла.
Стрункий, високий стан, мов пальма в гаю,
Мов у ґазелі, ясні очи чорні
У Філістимлянки; її з рідно́го краю
Взяли Самсона руки непоборні.
Вона веде його з собою у палати,
Провадить щиру, любую розмову;
Що перемогу славную волїв послати,
Вона у голос вихваля Єгову.
Самсонови дивні здались слова дружини,
І він спитав свою Далілу любу:
— За теє дякуєш ти Бога сеї днини,
До він післав твоєму люду згубу?
— Чужа для мене мого люду доля!
Твої для мене стали рідні люде!
