Цю сторінку схвалено
Сафо.
Над хви́лями моря, на ске́лі
Хороша дівчи́на сидить,
В лавро́вім вінку́ вона ся́є,
Співе́цькую ліру держить.
До пісьні своєї сумно́ї
На лірі вона приграє.
І з піснею тою — у се́рці
Велика їй ту́га встає:
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і ро́спач.... дівчи́на
Зірвала лавро́вий вінець.
І в хвилях шумли́вого моря
Знайшла своїй пісні кінець.
До мого фортепяно.
|
Елеґія. Мій давній друже! мушу я с тобою |
