Їй не страшні були дикі простори
Бе́скиди й хвилі морські,
Перелітала найвищії гори, —
Ма́ла крильця́та прудкі.
Так твоя думка швиденько полине,
Тілько їй волю даси,
І принесе з чарівної країни
Краплю живої роси.
І як приступить журба невсипуща
Та до серденька твого, —
Тая росиця цілюща-живуща
Буде живити його.
Хай же та мрія із думкою вкупці
Лине в незнані світа, —
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!
