XVIII-ого в. походить славна „Історія Русов“ — історія України, яка на жаль не була теж друкована, але серед українських панів ходила в переписах і нагадувала їм про колишню волю.
Закінчує сю добу дїяльність фільозофа Григорія Сковороди (1722—1794), українського Сократа, автора кільканацяти віршів і богатьох фільозофічно-моралїзаторських творів.
Твори письменників II-ої доби писані здебільша мовою мішаною. У нїй такі елєменти: народнїй, польський, церковно-славянський, у складнї видно вплив латини.
Сам народ витворив у тім періодї иньший рід поезії, т. зв. народні думи, в яких змалював як не можна краще бо з Турками, Поляками, осьпівав героїв-борцїв за визволеннє рідного краю. А був се час, коли сливе вся Україна опинила ся під Москвою, а давня Гетьманщина стала зживати ся з новими формами життя, пани закріпостили нарід і т. д.
Французька революція, Наполєонські війни, відродження Славян, а далї упадок псевдоклясицизму, романтизм, сентименталїзм, любов до старини, до народньої поезії, етноґрафічні студії на Заходї — все те відбило ся на Українї. В лїтературі починаєть ся нова доба народня по мові і що до змісту.
Відродженнє мусїло прокинути ся у тій частинї української землї, де найдовше була воля, де українське панство лелїяло в серцях спомини про колишнї кращі часи, де заховав ся чистий народнїй тип — у колишнїй Гетьманщинї, на Лївобережжі. Вийшло воно від потомків колишньої козацької старшини, а починає його Іван Котляревський (1766—1838) у Полтаві своєю перелицьованою Енеїдою (1798), травестією Верґілїєвої епопеї, у якій крізь жарти та смішки найдеш богато матеріялу до пізнання життя українського народу з кінцем XVIII-ого віку. З появою Енеїди найшло ся відразу богато письменників у Полтавщинї, що
