талановитий виклад Потїя про Унїю (Антірезіс 1599), Палїнодію, а в кінцї маємо Івана Вишенського, загорілого оборонця православної віри, але чоловіка дуже талановитого, невмолимого поборника панів, котрі свого хлопа утискали і свою справу ради лакомства лукавого зраджували. Се мабуть і найбільше талановитий письменник тої нещасливої доби, котрий свої релїґійні і соціяльні погляди висказував дуже живим, гнучким, деколи навіть пламінним, хоть не чисто народним словом. „Питаю тебе, ругателю Христова імени, чим ти лїпший од хлопа? Альбо ти не хлоп такий же — скажи ми? альбо ти не тая-ж матерія, глина і персть — ознайми ми?.... А єгда показати не можеш, яко ти каменний, костяний ілі навіть золотий, тільки такий же гній, тїло і кров, як і всяк чоловік, чим же ти ся лїпшим показати можеш над хлопом?“ Так кликав знаменитий наш монах до свого і чужого панства, котре „по кількадесят полумисків розмаїтими смаками у фарбованих пожирало, а хлопам казало з одної мисочки поливку або борщик хлебтати“ — а в тім розпучливім крику о правду й справедливість маємо найкращий доказ, що наше письменство навіть в найгірших часах гнету і поневолення чоловіка не збивалось з дороги, що воно, як колись за князїв боронило рабів, сиріт і вдовиць, так і тепер ставало в оборонї покривдженого, робочого люду. Було воно не сміхованцем і весельчаком сильних мира сього, а їх обличителем і суворим суддею. Так само й тодї, коли разом з козацтвом прийшла до слова народня поезія, виступили в наших народних думах високі засади правди й справедливости, лїтература стала ширити закон хороброго і славного, але разом з тим свобідного і справедливого життя. Тому-то наші народні „Думи“ не тільки прегарні епічні твори, гідні стояти поруч найславнїйших того рода пісень в світї, але вони й цїнні своїм чесним і правим поглядом на світ і життє. Є в них щось святе, релїґійне, щось, що підносить чоловіка.
Таким чином наша лїтература боронила нашої і своєї чести, хоть рідної справи оборонити не могла. Запряжені до одного воза з Польщею, мусїли ми разом з нею котити
