Карпенка Карого) і коли до нас забігали часто-густо Северко Паньківський та Микола Вороний, перевертали ми світ догори ногами. Чого то не читалося тоді! І Шеллі і Словацький і Банґ і Кардуччі і Ніцше! а вже про Метерлінка та Ібсена, то нема що й казати! Всі ми любили і нашу пісню народню, нашу літературу й театр (навіть грали в ньому), а всеж бачили, що не стільки сонця, що в вікні. Чогось то нового бажалося, захочувалося печеного леду, як дехто насміхався з нас.
Захочувалося і ми те хотіння заспокоювали, як могли і як уміли.
Це, так сказати, передісторія (Vorgeschichte) „Молодої Музи“, бо історія її починається геть пізніше.
Я був тоді у Кракові, як „Молода Муза“ прийшла на світ, але я її не цурався.
Була це дівчина гарна, та невговкана й химерна. Розсипала перли, плила по морі тьми, сідала над рікою та приглядалася у свічаді плеса.
Не ступала слідами Квітчиної Марусі, й неодному голову завернула. Дехто боявся, що вона ще колись великої халепи накоїть, бо молодь саме за такими вдачами пропадає. Ті, що боялися, стали її на добру путь наставляти, хто мудрим словом, а хто насміхом, бо й насміхами, як казав римський поет, можна від злого відвертати. А вона замість близько приймати до серця ці перестороги своїх добродіїв, стала й собі широким сміхом сміятися.
