Сторінка:Лепкий Богдан. Три портрети (1937).djvu/162

Цю сторінку схвалено

Аж дістав літературну нагороду. Не було двох гадок, належалася йому. За справжній, вроджений хист і за велику, щиру працю. Не писав з легкої руки. Пішов я привітати його з тим відзначенням. Мешкав при вулиці Братській ч. 1. там, де колись була наша „Просвіта” й куди ми заходили зі Стефаником. Тільки камяницю перебудовано і мешкання годі було пізнати.

Мешкання це належало колись до великої польської поетки Марії Конопніцької. По її смерти донька поетки, п. Питлінська, для памяти мами залишила все, так, як за її життя було. Старі меблі, декілька образів і один просторий покій, повний книжок. Чудова бібліотека.

В куті, між шафами з книжками, лежав Оркан. Змарнів, зісох, тільки очі горять нездоровим огнем. Але не нарікає на недугу, хоче встати і вгостити мене. Ледви я його переконав, що краще, щоб не зривався. Розбалакався.

Сказав я йому, що тішуся щиро його нагородою. Він покивав сумно головою. Радости ані сліду. Я не знав, що не тільки сам Оркан хорий, але і його донька, улюблена, небезпечно недужа.

І так двома терпіннями терпів, хоч не показував того по собі. Не хотів засмучувати гостя. Казав, що як Бог дасть, що зможе, то поїде на полудне.

Не прочував, яка то далека дорога чекає на нього…

Ще декілька разів відвідав я Оркана. Звичайно заходив до нього по викладі, в 4-ій годині,