досить. Я дивився на нього і в першій хвилині здавалося мені, що мій добрий друг не змінився. Та сама чорна схвильована чуприна і борідка невеличка в клин і очі так само блистять. Та ще такою самою, своєю власною мовою балака, як за молодих літ. Тільки нарікав, що люди затроюють один одному життя, а воно й без того гірке й нелегке. Жеруться, як вовки. Е-ех! І затягнув пісоньку: „Hej idę przez las“ а потім нараз „Widzisz, bracie mój, towarzyszu mój“.
Дивно співав. Я не музикольоґ і не вмію сказати, на чому засновувалася та якась відмінність його співу. Мельодію передавав вірно, але підбирав якусь дивну тонацію і експресія пісні була якась то інша, ніж звичайно. По-гірському співав. Питав я його, хто йому переклав моїх „Журавлів”.
— Я сам — відповів, — їх і ще кілька твоїх віршів. Не люблю перекладати, а твої вірші переклав і друкував у „Maskach“. Бачиш — не забував про тебе.
