— Ні, — кажу — знайомий.
— А, так! — і пальцем поколупав у люльці.
— Як знайомий, то можу вам сказати: говорять люди, що він і в звіздах читає, не лиш у тих книжках.
— Якто у звіздах?
— А но, так, як планетник. Нарід спить, а він не лягає. Сидить при вікні і дивиться, все дивиться на небо. Неодин переходив попри його вікно і бачив.
— І вичитав вже що?
— Питаєтеся? Все знає наперед. І яка буде погода і які податки і хто справу в суді проріже, все знає. Мудра голова. Раз мудра! Такої другої не знайдете. І звідки він такий взявся, Бог один знає. Таже це ґураль, так сказати, такий, як ми всі хрещені, а дивіть розум який! А як він говорить! Веселого до сліз розжалобить, а сумного до сміху розвеселить. Як схоче, так і буде.
Візок докочувався до Нєдзвєдзя… „Пррр!”
Здалека чую гамір якийсь, як на відпусті, або на ярмарку в місті.
— То пан Оркан щось оповідають. — пояснює ґураль.
— Де?
— А но там, у зида — і показав бичевном на поганенький заїзд при дорозі.
Приходжу.
