В ГОСТИНІ У ПЛАНЕТНИКА
— Приїдь до мене, просив мене нераз. — Маю піяніно найвище положене в Европі, — жартував. — Познайомишся з моєю мамою і сестрою. Вишлю по тебе фірку — добре?
Я обіцяв, але він не вірив. Витягав з кишені записник із калєндарем. Синув пальцем по днях.
— О, бачиш, тут будете мати два дні вільні, а третій від полудня, бо школа триває лиш до першої години.
— Того дня маю тільки до одинацятої.
— Тим краще. Виїдеш уполудне і перед вечором будеш у мене. Слово?
І я мусів дати йому слово, що приїду.
Вибрався, тоді, як було умовлене, по школі, в суботу. Дві-три години залізницею і — стація підгірська.
Виходжу й питаюся, чи є коні з Поремби, від пана Оркана.
— Ано, є! — голоситься ґураль. Невеличкий, ніс, як гачок, обличчя виголене, хитрі очі, сховані під навислими бровами; від носа до затиснених уст два гострі рівці. Хижа птиця гірська.
