ТЕАТР
Були ми тоді молоді. Оркан дещо молодший від мене. Мав літ небагато понад двацять.
В таких літах люди легко липнуть до себе. Я тужив, як Оркан поїхав з Кракова і тішився, коли він знов приїхав.
Як гірський орел сидів у своїй Порембі, над плохеньким ґуральським містечком Нєдзьвєдзєм і коли йому знудилося у тій пустельні, злітав до Кракова, на доли. До накладців із новими творами, до родини й до своїх приятелів (Ярош, Ґвіждж, Ґаліца, Захемський — найближчі).
Привозив зі собою з Ґорців шум гірського вітру, пахощі косодеревини й казки та оповідання про те, як живе тамошній народ. Був того життя непересічним знавцем. Не тільки дивився і слухав, але вмів також відчувати те, що діялося під плесом, у глибинах душ хлопських, чого найкращим доказом його знамениті „Листи зі села”. (Listy ze wsi).
А розказував про те, що бачив, чув і відчув так живо й цікаво, що годинами цілими можна
