но витовчені канапки, порисовані мармурові столики й багато недокурків на підлозі, але також богато часописів і всіляких журналів[1]. Туди забігали радо письменники й журналісти.
Оркан казав дати три житнівки.
— Це кров нашої землі, а лікери свинство, ґліцерина. Ще хіба морелівку люблю і казку морелевих садів. Пиймож!
— Ов, ви щось кривитеся — звернувся до мене — українець і не любить горівки. Хто це видав?
— А ви знаєте українців? — питаю.
— Маю приятеля, Влодка Я… Він як візьме ґітару, як заспіває українських пісень, то мені здається, що бачу Україну. Він знаєте (wiecie…) такий чорнявий, стрункий, гарний, як який Богун, або Байда Вишневецький, ну, кажу вам, просто „ватажок”, козарлюга достоменний (wierutny). А ви співаєте?
— Так, трохи.
— То заспівайте мені: „Ой сів пугач на могилі”. Не хочете, тому, що це каварня?… Най чують!.. Вони так не вміють співати.
Ледви я якось відпросився від того співу. Казав, шо я ще чужий у Кракові, що ще, чого доброго мій інспектор Ґ. може увійти, бо він до Шміда на ґазети заходить і що тоді подумає собі про мене…
- ↑ Властиво велика ошклена веранда при плянтах, на початку вулиці Шевської, ліворуч, як іти до ринку. Тепер там травник аж до „Павільону”.
