Сторінка:Лепкий Богдан. Три портрети (1937).djvu/129

Цю сторінку схвалено

ARS LONGA, VITA BREVIS

 

А на другий день, уполудне, зійшлися ми у Стефаникового друга, Миколи Заячківського, в „Народній Торговлі”, нагорі. Ми, себто Стефаник, Труш, Заячківський і я. Зі стін дивилися на нас образи наших мистців, у першу чергу Труша, з ріжних періодів його такої багатої і такої високоцінної мистецької творчости. А ми дивилися на них й може не без зависти пригадували собі старі слова: Ars longa, vita brevis.

Образи лишилися такими, як колись, а ми? Де ті колишні „ми”?

Поїхали наші молоді літа кованими возами по калиновім мості і вже їх не завернути…

Декілька разів стрічалися ми ще зі Стефаником у Львові, але були це вже зустрічі невеселі. Стефаник приїздив до лікарів і нарікав на свою недугу. Марнів і тратив сили, а з силами також свій колишній дотеп, колишню гострість слова. „Вниз котиться мій віз” — цитував Франкові слова.

Останній раз бачилися ми на Франковім святі у Львові. Оба заїхали до „Народної Гостинниці”,