ЗЕЛЕНІ СВЯТА В ПОРУЧИНІ
Й „ЗАХАР БЕРКУТ“
Всі свята гарні, — коли ходиш до школи, але Зелені — найкращі. Цілий світ пахне тобі й цілий світ співає. Та ще, коли погода. Тоді вже тієї краси, ні оповісти, ані змалювати.
І тому мабуть такі короткі ті свята. Всього два дні. Мало хто й їде до дому.
Але мені було тільки дві милі і по мене присилали коні.
Сідав я у візок і скочувався з Олімпу[1]. Вуличка попри Фару[2], уїзджальня, млин, рогачка, а тоді догори, догори, поки не озиркнешся й не побачиш, мов намальовані Бережани, — з величезним ставом, з замком, Сторожиськами і з гостро затесаною ратушевою вежою.
А перед тобою шість горбків до Жукова, Жуків, дубовий лісок, Глинка, сварливий, як недобра баба млин, і — Поручин.
Хати вже замаєні, подвіря позамітані, тільки болото на вулиці, як цілий рік. Хитаються над ним
