Лікар не знав що на те казати. Такої мови він ще не чув не то з уст селянина, але навіть учені не говорили так.
На другий день сказав Теофіль жінці, щоби попросила священика. Калина зараз побігла до о. пароха і незабаром сей прибув з Найсвятійшими Тайнами.
„Господь Бог післав вам тяжкий хрест на пробу“ — сказав о. парох — „але не бійтеся, ми всі будемо просити Господа, щоби Він відвернув це від вас“.
Теофіль похитав головою.
„Я думаю, отче парох, що так не годиться думати. Воно так є дуже добре, як Бог дає і як Він хоче. Нашим обовязком є, зносити радо і терпеливо. Якийби то був син якби не робив так, як батько хоче. Чоловік сотворений на терпіння. Я старався пізнати Бога й світ, але ніяк не міг“.
„А якже може чоловік пізнати Бога?“ — спитав о. парох — „коли ніякий мудрець сього світа ще не доказав цього. Як звичайнй чоловік може зрозуміти невидимого Бога, коли він не розуміє видимих річий. Чи можеш ти пізнати, зрозуміти дорогу небесних звізд? Чи чув ти коли бесіду звірят? Або чи міг коли який чоловік на світі приказати хмарам, громови, лискавкам, чи градови? Або чи міг відвернути, саранчу або повінь? Це переходить людський розум і силу?“
Часто заходили до нього його сусіди та свояки, щоби його потішити та розрадити
