саря за плечі з заду, а Калина знова з переду за чуприну. Відтак обоє стали колами обкладати пана „адуката“ куди попало. Набили доволі і вийшли з коршми. Відтоді Гоян і Писаренко були сердечними приятелями.
Сього року навістило Писаренка нещастя. Слуга, що спав у стодолі, одної ночі закурив люльку, забув згасити і так заснув. Люлька випала в солому. О півночі пробудилася Калина і сказала до свого мужа: „Мені якось так тяжко, що дихати не можу. Чую якийсь дим, чи не горить що, борони Боже, на дворі, бо якась велика ясність, наче в день“. — Теофіль встав, підійшов до вікна і задеревів. Стодола вже догорала, стріха на хаті вже занялася, в хаті було повно диму.
Вмить повставали і стали з дітьми втікати з хати. Теофіль побудив челядь. Калина тимчасом побігла до сусідів просити, щоби йшли ратувати. Незабаром назбігалось багато людий з коновками, ведрами, гаками та з чим хто міг і стали гасити. Навіть і Бронислава як довідалася, прибігла швидко і помагала ратувати. Було ще на стілько часу, що вспіли повиносити все з хати. Найгірше було з худобою в стайні. Але й тут вдерлося кількох відважнійших до стайні і повипускали худобу в чисте поле. Все згоріло крім хатньої обстанови та худоби. Коли вже вогонь погас, стали й люди поволеньки розходитися. Кождий здвигнув лише раменами на знак співчуття для нещасного погорільця. Бронислава забрала до се-
