піти, але відтак зазнаємо ще такого щастя, про яке тобі й не снилося. Ще великі люди будуть тобі кланятися. Вертай з Богом до дому, не завдавай мені більшого жалю“.
Калина послухала. З тяжким болем на серці, але з почуванням якоїсь незатаєної радости на згадку Теофілевих слів вернула до дому. Не тревало довго, а рознеслася чутка, що Угри піддалися, настав спокій і стали люди вертати домів. Вернув і Теофіль. Був здоровий як риба. Не одного молодця бувби ще завстидав.
За той час сталося нещастя в домі Писаренків. Калина приняла собі до помочі одну дівчину, що звідкілясь приблукалася до Заболотова. Зайшла до Писаренків, побула пару днів і припала Калині до вподоби і приняла її собі до помочі за служницю. Радше з милосердя приняла її. Вона була милосерна для бідних. Таж і вона була колись така бідна і блукалася скрізь. Прикро було їй, як нераз люди відіпхнули її від себе. „Дівчина бідна, але — видно — добра, я потребую помочі, то нехай і сама має в мене пристановище та дещо поможе в господарстві“ — думала собі Калина — але завелася. Хто сам добрий, то думає, що і всі також добрі. Однак не завсіди так буває.
Одного дня досвіта дівчина втекла з хати і забрала з собою гроші, які Калина наскладала на гірку годину, коралі, біля, навіть Калинині чоботи сафіянові взяла.
Калина впала в розпуку. Як Теофіль вернув до дому, вона з гірким плачем оповідала йому своє нещастя.
