Сторінка:Леопольд фон Захер-Мазох. Український Йов (1925).djvu/38

— 38 —

віддавали дідичеви вінець і желали діждати в здоровлю других таких жнив. Те торжество кінчилось звичайно лайкою, як то мали звичай панські дідичі обходитись з „бидлом“. Та сього року як на диво було зовсім інакше. Вже з далека надходячих женців вичікував пан з панею на ґанку. А коли війшли у двір, дуже мило приняв їх пан, сердечно подякував за желання. Відтак сам пан дідич прийшов між женців, називав їх братьми, говорив багато про всяку всячину. Говорив навіть про те, що цісарські урядники гноблять ойчизну та що незабаром ойчизна буде вільна від німецьких розбишак. Сама пані Саборська з панею Танецькою ходили коло женців, припрошували до їди. Частували навіть дуже доброю горівкою. Бідні люди не могли вийти з дива. Що воно таке сталося, чи може має статись, що так незвичайно по людяному з ними тепер обходяться. Такого ще з роду віку не бувало, щоби пани були такі добрі. Найстарші віком не памятають такого дива. По перекусці заграла музика. Сам пан дідич пішов у танець з княгинею обжинків. Пані Саборська знова з молодим Стефаником витинала гопака. Чудо тай годі. Бідні селяни зовсім того не могли зрозуміти. Лише один другого штовхав ліктем в бік з великого дива. Може то світ перевернувся до гори ногами — думали собі. Однак та надзвичайна вічливість цілого двора не перешкодила Писаренкови притримати підозрілого дротаря, що в кілька днів потім десь ні звідси ні звідти нагло появився в коршмі.