радо не зносить, нарікає, клене, то він справді нещасливий, бо робить собі терпіння ще тяжшим. А наколи він радо терпить, то тоді те терпіння стає о половину лекшим. Найменший клопіт переймає чоловіка страхом: він клопочеться, журиться, проклинає, клене сам не знає на кого, а відтак переконується, що те нещастя послужило йому до доброго. Навіть голод, повінь, пожар, зарази та війна має свою добру ціль. Але то нераз показується но довшім часі.
Кілько то горя перетерпів уже наш бідний український нарід! Кілько то сліз та невинної крови зросило нашу земленьку за тої лютої панщини. Здавалось, що і сам Господь Бог забув на нас. Та ні, мої дорогі! Він найліпший Батько, він справедливий. Тяжко досвідчає і досвідчає наш український нарід і посилає на нього ріжні терпіння, але лиш тілько, кілько є в людській силі знести. Він тяжко досвідчає щоби опісля тим більше потішити. Він досвідчає, щоби зломити гордість і зарозумілість на марні людські сили, а щоби скріпити віру в Його всемогучість, в Його провидіння, в Його поміч. Без Його волі не згине марно ні найменша комашка що скривається в поросі і Він наймогутнійший і найсправедливійший не дасть загинути цілому народови в неволі, коли він заховає в серці кріпку віру в Нього.
За Його святою помочю пережили ми ту панщину кріваву, і за Його святою волею переживем, як не ми, то наші внуки — тую конституцію.
