значено. Такі й тому подібні слухи ходили поміж людий. Люди вірили й не вірили. Аж ось одного дня таки справді приїхали інжиніри і стали вимірювати по полях. Залізнича лінія випадала в поперек нив так, що поперетинала їх. Люди зразу нарікали, що понищили їм поле, але нічо не помогло. Успокоїлися, аж як їм добре заплатили.
Незабаром зачалась будова залізниці. Люди мали при тім не злий заробок.
Як уже вибудували залізничу лінію зі Львова до Черновець, то у східній Галичині настало нове життя. В Заболотові також. Зразу, як селяни побачили перший раз такий віз без коний з двома великими червоними очима на переді, думали, що якась нечиста сила його тягне, відхрещувались і втікали як від чорта.
Але відтак як о. парох і Теофіль пояснили людям, що це є, та яка користь буде з того, то вкінці успокоїлись. Але всеж таки недовірчиво гляділи на те „дивне чудо“. Як мав переїзджати перший поїзд, то скрізь по стаціях була музика і витала його. Здовж дороги, куди переїзджав потяг, збиралися товпи народа: і старі і молоді, чоловіки і жінки, дівчата та діти. Кожде було цікаве бачити той дивний віз, що сам котиться по шинах. Деякі як побачили справдішнє для них чудо, падали на коліна і знімали руки до неба. Инші знова плакали з дива та зі страху.
Теофіль вислав свого сина до Данціґа, де він зробив умову з тамошними купцями на доставу збіжя. Відтак взявся до торговлі дере-
