ва, бачите, така, що на цьому маєткови тяжить досить поважний довг. Трохи мій небіщик позатягав, а трохи і я мусіла задовжитись, бо треба було дбати про діти. Отже як уважаєте, що зможете перебрати на себе й ті довги, то я дуже радо продам вам“.
„Про це я знаю тай знає також і ціла громада. Але це нічого не зашкодить. Таж нам все одно: чи платити вам до рук, чи сплатити довг. Ми заплатимо довг, а решту належитости вам дамо. І думаю, що так воно не зле буде, та що можемо сміло забиратися до діла. В дворі покищо можете собі мешкати доки собі чогось другого не пошукаєте. Впрочім все те спишемо вже при контракті.
Так отже Заболотівчани набули те поле, на якім вилили тілько кровавого поту. Вони стали тепер панами того поля, на якім колись як поневолені роби бидло, хами відбирали нагайки та канчуки. О, неодна крівава слізонька зросила те поле. Здавалося, ті гіренькі кріваві слези падали на землю і на тій землиці пропадали, висихали. Здавалося, та кровця від варварських канчуків та нагаїв спливала на ту рідну земленьку і пропадала. Здавалося, що ті гіркі стони того бідного поневоленого та гірше худоби катованого народа пішли з вітром у безвісти і на віки пропали — ніхто й не згадав про них. Здавалося, те тихе, спокійне терпіння того Богом на Його образ і подобу сотвореного чоловіка, того царя землі, ніхто не відчує, — здавалося ніхто не зрозуміє, бо й хтож мавби відчути, бо й хтож мавби зро-
