казав, більше настогнався та більше поту вилив як тоді, коли три дні орав з конем в плузі на панщині. В тім своїм листі вилив він всі свої почування, які за двайцять літ свого подружя чув до своєї дорогої Калини.
Варвара Нагнибідюкова дуже пильно вчилася грати на фортепяні. Поза тим Оксана вчила її шити, вишивати та всяких жіночих робіт. „Учися, Варварочко“ говорила нераз Оксана — „бо як Дмитро верне з Відня до дому, то буде питати тебе, чи ти що знаєш. Ти обіцяла йому, що будеш вчитися“.
Калина за той час вела господарство якнайліпше. А що була дуже милої вдачі, то слуги не лише радо сповняли її прикази, але навіть наперед відгадували її волю. Так вже знали її, що як лише на кого глянула, вже той знав, чого вона хоче. Шанували і любили її не лише як господиню, але як свою найліпшу неню. Благословеня Боже спливало на дім Писаренків.
В 1868 році докінчив Дмитро свої науки і одного дня вернув з батьком до дому. В кілька днів по повороті, Теофіль виняв з ременя жмут банкнотів, перерахував, положив на стіл і сказав:
„Бачиш, сину, що це?“
„Та бачу, тату, ціла купа гроший“ — відповів здивований Дмитро.
