Як я маю бути вже такий нещасливий, то краще мені бути глухим. Добре — сказав Христос — і зараз привернув йому зір, але за те той втратив слух. Але й тоді не був вдоволений. — Ліпше мені булоби якби я чув а не говорив, бо й приповідка каже, що ліпше все чути, а нічого не говорити. — Тай сим разом сповнив Христос його волю. Але не тревало довго, знова переходив коло нього Христос. Він впав завстиджений перед Ним на коліна і просив, щоби Ісус вернув його назад до свого первісного каліцтва. — Таки ліпше мені бути хромим — сказав. — Таке казала мені моя небіжка неня. А я кажу, що найліпше бути вдоволеним з того, що Бог дає. Треба однаково бути вдоволеним з добра як і з нещастя, а тоді буде чоловік щасливий“.
„Святі ваші слова, тату“ — вмішався тепер Дмитро, що весь час мовчки прислухувався розмові. — „Але позвольте мені дещо сказати“.
„Слухайте, Грицьку“ — сказав Теофіль вже поважно — „послухаймо тепер, що нам учений чоловік скаже“.
„Я знова похваляю невдоволення“ — сказав Дмитро — „бо невдоволення є початком добра. Але те невдоволення має бути розумне. Чоловік не повинен нарікати на Господа Бога та на всякі припадки, але на себе самого“.
Нераз чоловік невдоволений зі всего і тоді нарікає на Бога, на світ, на людий тай на себе самого. А то зле. Зі себе самого може й повинен бути невдовоненим. А то як? Зовсім проста річ. Ось як чоловік замітить щось, що
