Сторінка:Леопольд фон Захер-Мазох. Український Йов (1925).djvu/117

— 117 —

горить. Як Грицько продасть дешево своє збіжя, то нарікає, що зле продав, що жиди ошахрували його; а як продасть добре, то заводить чому ще більше не взяв, жид був би дав. Як він потребує гроша і ніхто не хоче йому позичити, то ходить від одного до другого і нарікає, що нема людий, щоби йому помогли; а як вже найдеться такий, що хоче позичити, то Грицько кленеться, присягаєсь на все, що віддасть, а відтак не можна видерти назад від нього своєї праці. Як його жінка піде до церкви чи де, не конче добре вбрана, сварить її, клене та називає недбайлицею; а наколи вона гарно вбереться, то він знова сварить, кричить, що вона лише строїлабися, що вона марнотратниця, не вміє нічого шанувати, що через неї він зійде на жебри. А як де на дорозі стріне крейцар, то знова нарікає чому не найшов повну жменю гроший. Ось таку то дивну вдачу має наш сват Грицько. А то так не добре. Чоловік повинен бути вдоволений тим, що Бог дає йому. Все є добре так, як є. А хто так вдоволяється, той є щасливий. Мені розказувала моя небіжка мама, дай її Боже царство небесне, ось таку казку: Одного разу, як Ісус Христос ходив по землі зі своїми учениками, стрінув на дорозі одного хромого, що дуже нарікав на своє каліцтво і просив Спасителя, щоби помилував його. Я поможу тобі — сказав Ісус — але мусиш помінятися своїм каліцтвом з другим калікою сліпим. Хромий дуже радо пристав на те. Незабаром здибав його знова Ісус Христос, а сей став нарікати: