яким музиком, і своїми тяжкими пальцями став сильно вдаряти по клявішах.
„Ай вай, пане Писаренку, дайте спокій, бо геть поломите“ — заводив жид.
„Не бійся, жиде, нічого не станеться, ти собі думаєш, що я вже такий нездара“ — говорив гордо Теофіль.
„Ось бачиш, жиде, куплю його, бо бачу що добрий, не поломиться як моя мала буде грати“ — сказав вкінці Писаренко. Купив, заплатив, висадив на віз і забрав до дому. Калина нічого не знала про те. Він хотів зробити тим не лише Оксані несподіванку, але щоби й жена його переконалася про його любов до своєї дитини. Калина аж руки заломила як побачила в хаті такий струмент. А вже мала Оксана не знала що мала робити з превеликої втіхи. Поцілувала батька в обі руки. Таки зараз вечером мусіла грати. Старий не міг наслухатись, як Оксана стала вигравати всякі побожні пісні. Плакав з радости. На другий день посходились сусіди. Всі були цікаві побачити те диво, якого в Заболотові досі ще не було. Ще з роду такого не бачили. З великого дива аж поотворали уста. Нагнибідюк плакав. Ґоян не видержав аж підскочив собі як Оксана заграла коломийки. Хотів навіть іти в танець з Калиною, та аж сам Теофіль здержав його. Коло дверий стояв мовчки молодий гарний парубок Іван Симотюк і не відривав очий з Оксани. На другий день, як Оксана вертала з поля з книжкою в руках, заступив він її дорогу і подав їй гарну цвітку. Оксана
