„Та вмію, панотче“.
„Дивися дивися, та він і по грецьки вміє. А то раз головка. Хтоби то був сподівався…“ — відізвалися всі в один голос.
„І фільософію навіть знає“.
А, а то що таке фільософія?“
„То є така світова мудрість“.
„То й того навчили тебе?“ — спитав цікаво Теофіль.
Так, тату, навчили“.
„Ото дивіться, добрі люде, такий молодий, ще двайцять пятки не має, а вже такий мудрагель. Ти ще готов як бачу і мене старого вчити. Чого то ми дочекалися. Ще недавно не можна було доступити до того хлопським дітям… А тепер… Що то не діється на світі! О, тож то Господь Бог добрий, який Він ласкавий для нас“ — говорив зачудований Ґоян. Всі цікаві повставали, і стали подивляти молодого студента. Навіть старий Брисько, що вже був на одне око сліпий, присунувся близше, простерся коло Дмитра, підвів очі на нього, вертів хвостом як веретеном і дуже приязно глядів на незнаного йому гостя. Калина, 40-літня молодиця вбрана як яка княгиня, винесла з хати стіл, накрила чистенькою білою скатертю і стала приготовлювати все потрібне для гостя. Всі позасідали за стіл і довго забавлялися весело. Аж над вечером порозходилися домів.
На другий день взяв Таофіль свого сина зі собою в поле. Прийшли на одну ниву. Теофіль
