Помогла навіть звозити дерево з ліса. Таки зараз взялися до роботи. І справді ще до осени була школа готова. Теофіль поїхав до Коломиї і вишукав доброго вчителя. І так перший раз в Заболотові стала школа. Майже всі посилали там своїх дітий. Навіть старші ходили вчитися.
Було то в липні, три роки опісля. Дмитро кінчив школи у Відни і мав вертати до дому. Так лише Теофіль рахував собі, бо син ще нічого про те не писав. Одного дня рано прилетіла сорока аж до самого порога Писаренкової хати. Покрутилася сюди туди, заскреготала і злетіла відтак на яблінку, що недалеко росла.
„Дивися, старий“ — сказала Калина до Теофіля — „сорока прилетіла, будуть гості.“
„Або то правда, що кажуть, як сорока прилетить, то будуть гості?“ — відізвався Теофіль. — „Впрочім чи то так тяжко у нас о гостий? Ось хто будь прийде, то будеш мати гості.“
„Я щось так передчуваю, що таки хтось незвичайний прийде до нас“ — сказала Калина.
„Та вжеш що не приїде до тебе ніякий граф чи князь, бо деж йому до хлопа. А може приїде Дмитро. Але бувби написав, то я виславби по нього коні. А впрочім все дурниця“.
Була неділя. Теофіль прийшов з церкви пообідав і вийшов у сад. До нього прийшов о. парох і ще кількох господарів і розмовляли про всякі господарські речі.