як дещо робиться. Оповідав йому, як то в Німців ведеться, як то вони вміють все використати, як у них нічо не змарнується та знають всему лад давати. Теофіль був опісля частим гостем у нього. Наука і добрий примір не пішли надармо. Незабаром Теофіль і собі зачав у себе заводити нові порядки.
Поїхав він до Львова і затягнув позичку у банку на своє господарство. Тими грішми став торгувати. Взявся скуповувати збіже у селян і так гуртом відставляв великим купцям. Щастило йому. Незабаром доробився так, що віддав довг до банку і ще стільки гроший зісталося йому. Люди дуже радо продавали йому своє збіжя, бо платив більше як гандлярі-жиди, а сам вдоволився малим зиском. Жиди зі злости на нього скреготали зубами, бо їм вже не йшло так як перед тим, і не вдавалося їм тепер туманити бідних селян своїми жидівськими штучками.
Господарство Теофіля чимраз більше розросталось. А в парі з тим і щораз більше росло поважання Заболотівчан до нього. Не було такого дня, щоби хтось не прийшов до нього о пораду в якій справі. Він був і суддею і адвокатом і лікарем, одним словом — всім. Він був, так сказатиби, душею не лише цілого Заболотова, але й усіх поблизьких сіл.
Школи тоді ще не було в Заболотові. Тому він поїхав до Коломиї і вишукав собі старого учителя, взяв його до себе до науки своїх дітий. Не хотів — говорив — щоби його діти були такими темними неуками, як він. Чоловік
