і тут не відріжняється від буржуазних сикофантів, яким мертві комунари завжди уявлялися приваблившійшими ва живих.
Петербурзький пролєтаріят узяв владу на чотире з половиною десятиліття пізнійше паризького. Цей час дав нам у руки величезні переваги. Ремісничий, дрібнобуржуазний характер старого, почастю й нового Парижу цілком чужий Петербургу, з'осередженню найконцентрованійшої промисловости у світі. Ця обставина дуже полегшувала нам завдання агітації та організації, як і встановлення радянської системи.
Наш пролєтаріят не має і в малій мірі багатих революційних традицій пролєтаріяту Франції. Проте в нам'яти старшого покоління нашого робітництва були на початку нинішньої революції ще надто свіжа велика спроба 1905 р. й її невдача й заповіданий нам обов'язок помсти.
Російські робітники не мали, як французькі, довгої школи демократії та парляментаризму, яка в певну добу була важливим чиником політичної культури пролєтаріяту. Але з другого боку, у російського робітника ще не встигли в душі вгамуватися гіркота розчарування та отрута скептитизму, які до певного сподіваємося, вже недалекого моменту, зв'язують революційну волю французького пролєтаріяту.
Парижська Комуна потерпіла військову катастрофу, перш ніж перед нею у всю велечінь повстали економічні справи. Не дивлячися на чудову бойовість парижського робітництва, військова доля Комуни відразу визначалася, як безнадійна нерішучість і угодливість нагорі породили розклад у низах.
