революційної диктатури. Але цього права не хотів визнати тоді ще зелений демократ Клемансо.
На нараді з Центральним Комітетом Клемансо говорив:
«Повстання мало незаконну причину. Скоро комітет цей скасують, а на його декрети ніхто й не подивиться. Крім того Париж не має права повставати супроти Франції й повинний безумовно скоритися авторитету Зборів».
Завданням Комуни було розігнати Національні Збори. На жаль, їй це не пощастило зробити. Нині Каутський підшукує для її «злочиного» наміру пробачень.
Він зазначає те, що комунари мали своїми супротивниками в Національних Зборах монархистів, тоді як ми в Установчих Зборах мали проти себе… соціялістів: ес-ерів і меньшовиків. Повне затьмарення розуму, Каутський говорить про меньшовиків та ес-ерів, а забуває про єдиного важливого ворога — про кадетів. Саме вони були нашою російською партією Т'єра, тоб-то бльоком власників ради власности, й професор Мілюков зі всіх сил намагався удати з себе того маленького великого чоловіка. Вже дуже скоро недовго до перевороту в листопаді — Мілюков почав шукати свою Галіфе, по-черзі, в генералах Корнілові, Олексіїві, потім у Каледині, Краснові, й після того, як Колчак загнав у куток усі політичні партії, розігнавши Установчі Збори, партія кадетів, єдина поважна буржуазна партія, по-сути цілком монархична, не тільки не відмовила йому в своїй підтримці, а, навпаки, оточила його ще більшими симпатіями.
