відповідний момент буржуазні члени Паризької Комуни. Хід подій лишивсяб той самий, — лише на поверхні їхній де-які епізоди склалисяб инакше.
Виславляючи демократію Комуни й одночасно обвинувачуючи її в браку рішучости що до Версалю, Каутський не розумів, що комунальні вибори, які провадилися при двозначній співучасти „законних“ мерів та депутатів, виявляли надію на мирну згоду з Версалем. Тут уся суть справи. Керовники хотіли згоди, а не боротьби. Маси ще не позбавилися ілюзій. Фальшиві революційні авторитети ще не встигли оскандалитися. Все це разом звалося демократією.
«Ми повинні перемогти ворогів нашою моральною силою… — проповідував Верморель. — Не слід порушати волю, замахуватися на життя громадян… «Намагаючися упередити, громадянську війну,» Верморель закликав ліберальну буржуазію, яку він ранійш так нещадно ганьбив, утворити «справедливу владу, яку б визнавала й шанувала вся людність Парижу.» «Journal officiel», що видавався під керовництвом інтернаціоналиста Льонге, писав: «Сумне непорозуміння, яке в дні липня (1848 р.) озброїло один проти одного два кляси суспільства, не може вже знов виникнути… Клясовий антагонізм перестав існувати…» (30 березня). Й далі. «Тепер усяка невзгода зникне, бо всі солідарні, бо ніколи не було так мало соціяльної зненависти, соціяльного антагонізма" (3-го квитня). В засіданню Комуни 25 квитня Журд міг не без підстави хвалитися тим, що Комуна „ще ніколи не порушала прав власности“. Сподівалися привернути цим до себе буржуазну громадьску думку й знайти шлях до згоди.
