реговори з цілком безсилим зібранням мерів та депутатів Парижу, готовий поділити з ними владу, аби тільки досягти згоди. Між тим, дорогоцінний час минав.
Маркс, на якого Каутський по старій пам'яті спробує спертися, ні в якому разі не гадав одночасно вибирати Комуну й виводити робітників у поле до бою. В листі до Кугельмана Маркс писав 12-го березня 1871 р., що Центральний Комітет національної гвардії надто рано здав свою владу, щоб дати місце Комуні. Каутський, з його власних слів, «не розуміє» цієї думки Маркса. Річ проста. Бо Маркс у всякому разі розумів, що завдання було не в придбанню легальности, а в завданню смертельного вдара ворогу. «Колиб Центральний Комітет складався з дійсних революціонерів, — цілком справедливо каже Лавров, — він робив би діло инакше. Для нього було безгуздям дати ворогам 10 день до виборів та скликання Комуни для того, щоб очунятися, тоді, як керовники пролєтаріату відмовлялися від обов'язку й не визнавали собі права негайно керувати пролєтаріятом. Теперь фатальна неподготованність народних партій утворила комітет, який вважав своїм обов'зком ці десять день нічого не робити». (ст. 78).
Намагання Центрального Комітету як найскорше передати владу «законому» уряду діктувалося не тільки забобонами формального демократизма, якого правда не бракувало, скільки страхом перед відповідальност'ю. Посилаючися на те, що він є установою тимчасовою, Центральний Комітет ухилився від ужиття найнеобхіднійших і цілком невідкладних заходів, не зважаючи на
