глуздям з точки погляду революційної партії. Теоретично похід на Вереаль і вибори в Комуну, розуміється, не перечать одне одному, але практично вони одне одного виключали; для успіха виборів треба було відкласти похід, для успіху походу — призначити на дальший час вибори.
Нарешті, виводючи в поле пролєтаріят і тимчасово знесилюючи тим Париж, необхідно було забезпечити себе від можливости контрреволюційних замахів у столиці, бо Т'єр не зупинився б не перед чим, щоб запалити запілля комунарів білим огнем. Треба було встановити більш військовий, тоб-то більш суворий режим у столиці. «Доводиться боротися, — пише Лавров, — супроти численних унутрішніх ворогів, яких було сила в Парижу, які ще вчора бунтували коло Біржи та на Вандомській площі, мали своїх представників в уряді, в національній гвардії, мали свою пресу, свої зібрання, майже одверто зносилися з версальцями й ставали більш рішучими та задирливими після кожної невдачи Комуни» (ст. 87). Необхідно було разом із цим перевести в життя революційні заходи що до фінансів та взагалі — господарства, насамперед для забезпечення революційної армії. Всі ці найнеобхіднійші заходи революційної диктатури з труднощами могли миритися з виборчою кампанією. Але Каутський не має поняття про те, що таке революція на ділі. Він думає, що теоретично примирити — значить практично здійснити.
Центральний Комітет призначив вибори в Комуну на 22 березня, але, непевний себе, лякаючися своєї нелегальности, прагнучи до праці у згоді з більш «законою» установою, роспочав безглузді й безкротні пе-
