від розуміння динамики революції, внутрішнього взаємного звязку її настроїв, що хутко зростають, думая нежитьовими схемами та перекручуе переспективу подій вільно добраними анальогіями. Він не розуміє того, що м'ягкосердна нерішучість взагалі властива масам у першу добу революції. Робітники починають наступ лише під натиском залізної неохідности, як вони удаються до червоного терору лише під загрозою білогвардійського знищення. Те що Каутський показує нам, як наслідок особливо високої моралі парижського пролєтаріяту в 1871 р., на ділі характеризує лише перший етап громадянської війни. Таке саме ми бачили теж у нас.
У Петербурзі влада була завойована нами в листопаді в 1917 року майже без пролиття крови й навіть без арештів. Міністрів уряду Керенського було пушено на волю дуже скоро після перевороту. Більше того, козацький генерал Краснов, що наступав на Петербург разом із Керенським вже після того, як влада перейшла до Ради, й був захоплений нами в полон у Гатчині, був пущений на волю на другий день під чесне слово. Це була «великодушність», цілком у дусі перших кроків Комуни. Але це було помилкою. Недавно Краснов, провоювавши проти нас коло року на півдні та знищивши не мало тисяч комуністів, знов наступав на Петербург, на цей раз у рядах армії Юденіча. Більш жорстокий характер пролєтарська революція придбала лише після повстання юнкерів у Петербурзі та особливо після підготованого ка-детами, ес-ерами, меньшовиками повстання чехо-словаків на Волзі, масового знищення ними комуністів, замаху на Леніна, вбивства Урицького й т. п.
