і не може ні поправитись на сідлі, ні крови обтерти. Руки так закручені, що в плечах ломит.
Їхали они довго з гори в гору, переіхали в брод ріку, виіхали на дорогу і поїхали яром.
Хотів Жилін оглянути дорогу, куда єго везут, — но очі замазані кровію, а повернутися не можна.
Стало смеркатись. Переїхали єще річку: стали підниматись по каменистій горі, запахло димом, забрехали собаки.
Приїхали в аул (татарске село). Позлізали з коней, зібрались татарскі діти, окружили Жиліна, пищат, радуются стали камінями кидати в него.
Татарин відогнав дітей, зняв Жиліна з коня, і крикнув на робітника.
Прийшов ногаєц, скуластий, в одній сорочці. Сорочка подерта, вся грудь гола. Приказав єму що-то татарин. Приніс робітник колоду. Два кльоци дубових на желізні обручі насаджені, а в однім обручі пробойчик і замок.
Розвязали Жиліну руки, наділи колодку, і повели в стодолу. Пхнули єго туда і заперли двері. Жилін упав на гній. Полежав, нащупав в темноті, где мягче і ліг.
Майже всю ту ніч не спав Жилін. Ночі короткі були. Видит, в щілині стало світитись. Встав Жилін, роскопав щілину, став дивитись.
Видна єму із щілини дорога, — під гору веде, направо татарска хата, два дерева коло неі. Лежит на порозі чорна собака, ходит коза з козятами, хвостиками махают. Видит — із під гори іде молоденька татарка, в цвітистій рубашці, з роспояскою, в штанах і чоботях, голова кафтаном покрита, а на
