на червоного татарина, думає: „Або конем зімну, або зарубаю шашкою”.
Но не доскакав на коні до місця Жилін, вистрілили в него з заду, і попали в коня. Упав кінь зо всего маху на землю, — повалився Жиліну на ногу.
Хотів він піднятись, а вже на нім два вонючих татарина сидят, крутят єму назад руки. Рванувся він, скинув з себе татар, — но єщє зіскочили з коней троє на него, начали бити по голові. Помутилось у него в очах і він захитався. Схопили єго татари, зняли з сідел попруги запасні, закрутили єму руки за спину, завязали татарским узлом, поволокли до сідла. Шапку з него зняли, чоботи стащили, все обшукали, гроші, годиннйк виняли, платє все подерли. Оглянувся Жилін на свою лошадь. Она, сердечна, як упала на бік, так і лежит, тілько бєтся ногами, до землі не достає, в голові діра, а із діри так і свище кров чорна — на аршин кругом порох змочила.
Один татарин підойшов до лошади, став сідло знимати. Она все бєтся, — він виняв кинжал, прорізав єі горло. Засвистіло із горла, тріпнулась лошадь і пара вийшла.
Зняли татари сідло, збрую. Сів татарин з червоною бородою на коня, а другі підсадили Жиліна до него на сідло; а щоби не упав, притягнули єго ременем за пояс, до татарина і повезли в гори.
Сидит Жилін за татарином, хитаєтся, тичит лицем в вонючі татарскі плечі. Тілько і видит перед собою здоровенні татарскі плечі і жилисту шию, і голена потилиця з-під шапки, синіє. Голова у Жиліна розбита, кров запеклась над очима
