— Братці! Виручай! Братці!
Почули наші, — вискочили верхові козаки. Пустились до него — напереріз татарам.
Козакам далеко, а татарам близко. Тай уже Жилін зібрався з послідньою силою, підхопив рукою колодку, біжит до козаків, а сам себе не памятає, крестится і кричит:
— Братці! Братці! Братці!
Козаків чоловік пятнадцять було.
Настрашились татари, і не доїзджаючи стали остановлятися. І підбіг Жилін до козаків.
Окружили єго козаки, питают: „кто він; що за чоловік, відки! А Жилін сам себе не памятає, плаче і приговорює:
— Братці! Братці!
Вибігли вояки, обступили Жиліна; кто єму хліба, кто каші, кто шинелю (плащем) прикриває, кто колодку розбиває.
Пізнали єго офіцери, повезли до кріпости. Обрадовались солдати, товариші, зібрались до Жиліна.
Розсказав Жилін, як з ним все було і говорит:
— Вот я і домів зіздив, женився! Ні, уже видно не моя судьба.
І лишився служити на Кавказі. А Костиліна тілько єще за місяць викупили за пять тисяч. Ледви живого привезли.
