вас викупу, я за два тиждні вас запорю. А єсли спробуєш знова утікати, я тебе як собаку убью. Пиши письмо, хорошенько пиши.
Принесли ім паперу, написали они письма. Набили на них колодки, відвезли за мечет. Там яма була на пять аршин, — і спустили іх в ту яму.
Житє ім стало зовсім трудне. Колодок не здіймали і не випускали на вільний воздух (світ). Кидали ім туда печене тісто, як собакам, тай в збанку воду спускали. Вонь (сморід) в ямі, духота, мокрота. Костилін зовсім росхорувався, роспух і ломота во всім тілі стала: і все стогне, або спит. І Жилін посумнів, видит — діло плохо. І не знає, як вибратися.
Почав він було підкопуватись, та землі нема куда кидати, увидав хозяін, пригрозив убити.
Спит він раз в ямі присівши на пальцях, думає о вольнім житю, і скучно єму. Нараз прямо єму на коліна паляниця (лепешка) упала, друга і черешні посипались. Поглянув вгору, — а там Діна. Подивилась на него, посміялась і утікла. Жилін і думає: „Чи не поможе Діна?”
Розчистив він в ямі місце, налупав глини, став ліпити ляльки. Наліпив людей, коней, собак, думає: „Як прийде Діна, — кину єі”.
Тілько на другій день нема Діни, а чує Жилін, — затупотіли коні, проіхали які-то там і зібрались татари коло мечеті; спорят, кричат і споминают про руских. І чує голос старика. Хорошенько не розібрав він, а догадуєтся, що рускі
